Напередодні Дня миру в школі панувала особлива атмосфера — тиха, світла, сповнена очікування. Діти готувалися до дня, який для них означає набагато більше, ніж просто подію в календарі. Вони творили вироби, малювали, писали побажання — кожен у свій спосіб висловлював найголовніше: «Почуйте нас. Ми хочемо миру.»
У дитячих очах — не лише цікавість, а глибока мрія. Мрія про дитинство без страху. Про ранок, який починається з усмішки, а не з тривоги. Про школу, де звучить сміх, а не сирена.
Діти України особливо відчувають цінність миру. Бо вони знають, як це — чекати тата з фронту. Як це — ховатися в коридорі. Як це — малювати сонце, коли за вікном — тривога.
І саме тому їхні вироби — такі щирі. У кожному — частинка серця. У кожному — заклик до дорослих: «Збережіть наше дитинство. Дайте нам жити в мирі.»
Цей день — не просто свято. Це нагадування. Що мир — це не політика. Це дитячі руки, які хочуть творити, а не ховатися. Це очі, які мають бачити світ, а не війну.
